Коли мені виповнилось 53 роки – я перенесла гіпертонічний криз. Потік крові перекрив мені дихальні шляхи, лікар вводила мені через кожні півгодини препарати для зупинки крові, але вона не зупинялась. Я лежала вдома, транспортувати мене в лікарню не можна було. Я думала, що помираю і почала сповідатися до розп’яття, яке висіло на стіні. Лікарка на той час відлучилася. Я просила прощення за всі свої помилки, які я зробила у житті. Потім заплющила очі, готова перейти в інший світ.
І тут переді мною з’явився довжелезний чорний тунель, який піднімався високо-високо в небо. Біля мене широкий, вгорі – вузький. І в вузькому отворі відкрився люк і з нього вдарило яскраве світло. Потім появилася голова молодого чоловіка, він глянув на мене вниз, потім появилася голова другого молодого чоловіка – він теж глянув на мене. Потім вони глянули один на одного, усміхнулись і люк зачинився.
Я зрозуміла: я не помру, я ще буду жити. Мене туди ще не приймають.
І раптом біля мене зазвучала музика, ніби грали арфи. Мелодія ніжна, красива і така душевна.
Я лежала з заплющеними очима, кров зупинялася. Але звідки лине мелодія біля самого мого ліжка? І такої я ще ніколи не чула.
Мене забрали в лікарню. Я виздоровіла. З тих пір вночі мені стали звучати мелодії. Згодом я стала їх записувати. А слова до пісень пишу сама. Вони легко приходять до мене.
Слова про любов до Батьківщини, до рідного краю, до отчого дому. Ну, і звичайно про кохання. Бо на коханні тримається людське життя.
Леся Білань
Народилася я в селі Батятичі на Львівщині.
Зараз проживаю у м.Червоноград Львівської області.
Звернутись до мене можна за телефоном:
(093)4291272 або на моб. 066-85-91-942
E-mail: l.bilan@ukr.net
Афанасєва Олександра Василівна
(прізвище по чоловікові) зараз я вдова.
Немає коментарів:
Дописати коментар